Дуже насичений день. Не знала, як завершити...
Додому не хотілося їхати, а район у якому я опинилася – мало знайомий.
Аж раптом, побачила його: великий жовтий автобус.
Сівши, майже причаївшись на задньому сидінні, вирішила їхати до зупинки "допоки не набридне".
Розглядаючи осінній Київ, метушливих городян та неповороткі авто, в якийсь момент почала спостерігати за пасажирами.
Людей багато, спина до спини, але кожен їхав, перебуваючи абсолютно у своєму, окремому всесвіті.
Не втрималася і почала потай "клацати" ;)
а назва цьому дала "Take bus №150"
