· 

20 незапланованих хвилин


Дуже насичений день. Не знала, як завершити...

Додому не хотілося їхати, а район у якому я опинилася – мало знайомий.

Аж раптом, побачила його: великий жовтий автобус.

Сівши, майже причаївшись на задньому сидінні, вирішила їхати до зупинки "допоки не набридне".

Розглядаючи осінній Київ, метушливих городян та неповороткі авто, в якийсь момент почала спостерігати за пасажирами.

Людей багато, спина до спини, але кожен їхав, перебуваючи абсолютно у своєму, окремому всесвіті.

Не втрималася і почала потай "клацати" ;)

 

а назва цьому  дала "Take bus №150"