In 2023, in Warsaw, I created a painting installation “Forgive Me for Letting You See My Pain.” It was my reflection on how foreigners perceive the war in Ukraine, and more specifically how they interact with my posts about the horrors of Russian aggression. On social media, photographs from the war are labeled as “sensitive content.” So each time I share my pain, I feel as if I am disturbing someone’s peace and creating discomfort for those whose lives are untouched by war.
In 2025, this feeling has not disappeared. Despite the support I experience in Finland, I also encounter misunderstanding. I have been told that I “take up too much space” or that I am “toxic” because of my rejection of Russian culture. Yet the question of whether culture is political has long been settled. Culture always carries influence and political meaning. Today, this is especially evident when you work within the field of contemporary art.
That is why it is important for me now, on the eve of my exhibition in Vaasa at Platform, to return to this project once again. It still feels profoundly relevant to me.
Now I have decided to take the risk of speaking in a different language not in metaphors, but directly and literally. This choice does not cancel out the previous work; on the contrary, it makes it even more significant for me. It was the stage where I learned not to remain silent, even if it caused discomfort for those living far from the war.
Today, on the threshold of a new exhibition, I want to recall this installation, because it is part of my path. It left me with the conviction that art has not only the right but also the responsibility to speak about what hurts, even if it disturbs someone else’s peace.
September 15 2025
У 2023 році у Варшаві я створила живописну інсталяцію «Пробач, що ти бачиш мій біль». Вона стала моєю рефлексією на те, як іноземці сприймають війну в Україні, а точніше, як вони взаємодіють із моїми публікаціями про жахи російської агресії. У соціальних мережах фотографії/відео з війни (про наслідки обстрілів тилових міст, катування військовополонених, тощо) - маркуються як «чутливий контент».
Тож щоразу, коли я ділюсь болем, я відчуваю, що порушую чийсь спокій і створюю незручність для тих, кого війна не торкнулася безпосередньо.
У 2025 році це відчуття не зникло. Незважаючи на підтримку, яку я відчуваю у Фінляндії, я також стикаюся з нерозумінням. Мені казали, що я «порушую простір» і навіть «токсична» через своє неприйняття російської культури. Але питання про те, чи культура політична, давно вже знято. Культура завжди має вплив і політичне забарвлення. Сьогодні це особливо відчутно, коли ти працюєш у полі сучасного мистецтва.
Саме тому мені важливо зараз, перед відкриттям виставки у Ваасі в мистецькому просторі Platforma, знову розповісти про цей проєкт. Бо він для мене залишається надзвичайно актуальним.
Зраз я вирішила ризикнути й говорити вже іншою мовою: не мовою метафор, а буквальною, прямою.
Цей вибір не скасовує попередню роботу, навпаки робить її для мене ще важливішою. Адже саме вона стала тим етапом, коли я навчилася не мовчати, навіть якщо це викликало дискомфорт у тих, хто живе далеко від війни.
Сьогодні, напередодні нової виставки, я хочу згадати цю інсталяцію, бо вона є частиною мого шляху. Вона залишила у мені відчуття: мистецтво має не тільки право, але й обов’язок говорити про те, що болить, навіть якщо це порушує чужий спокій.
15 вересня 2025