🇺🇦 Фото об'єкт «Загублена декорація» 

2019

Світлова конструкція (алюміній, світлодіоди, пульт для регулювання інтенсивності освітлення), уф-друк фотографії на пластику 4мм.

200х150х22см.

🇬🇧 Photo object "The lost scenery"

2019

The light construction (aluminum, LEDs, remote control for dimming), UV photo printing on 3mm plastic.

200х150х22см.

🇺🇦 

Оригінал фотографії було знайдено серед безлічі інших світлин на блошиному ринку у місті Флоренція.

Зображення одразу ж чіпляє відчуттям тривоги, холоду, таємничої присутності «ЧОГОСЬ».

Стикаючись з невидимим фантомом цієї світлини, поринаєш в атмосферу марення. Та одразу згадуєш напруження, що охоплює глядача німих сцен фільму «Твін Пікс» Девіда Лінча.

Це фото не про відповідь, воно про питання.

«Яка прихована історія за зображенням?»

Фотосвітловий концептуальний об'єкт «Lost scenery» - філософсько-медитативний роздум про зв'язок часів, подій, людей. Того зв'язку, в якому той, хто пішов, так само виявляється присутнім тут і зараз, зв'язку, в якому кожен глядач стає учасником цього внутрішнього діалогу зі своїм минулим, щоб знайти відповіді у своєму сьогоднішньому теперішньому.

🇬🇧

The original photograph was found among many others at a flea market in the city of Florence.

The image catches the sensation of anxiety, cold, mysterious presence of "SOMETHING".

Faced with an invisible phantom of this photo, you are immersed into the atmosphere of absurdity. One can immediately remember the tension that engulfs the viewer of the silent scenes in the movie “Twin Peaks” by David Lynch.

This photo is not an answer, it is about questions.

“What story does this image hide?”

www.icc-kiev.gov.ua/magazine/tpost/iff64gm95x-medazalezhnst-ukranska-versya

Було літо.

І спекотна Флоренція.

І міський блошинний ринок.

На одному зі столиків стосами лежали старі фотографії. Збереглися краще чи гірше. Портрети, окремі постаті, групи, дорослі та діти, пейзажі та натюрморти... Можна було стояти та годинами перебирати їх. І, раптом, серед цієї великої кількості погляд приковує одна, майже прозора, майже порожня. Без людей.

Просто крісло.

Фотографія довго живе в будинку автора, та думка постійно повертається до неї. Повертається відчуттям тривоги та холоду. Відчуттям присутності чогось іншого. Можливо – Чужого. Можливо – Забутого. Можливо – настільки близького, що неможливо згадати. І тривожність від цієї неможливості. Як чужа фотографія чужого предмета раптом зачіпає настільки, що не можеш піти? Чому і як вона змушує згадувати своє минуле? Чому дивишся, і нашаруються місця, час та люди?

Порожній стілець.

Дивишся на нього і розумієш, що і воно дивиться на нас. І відбувається трансформація, коли з об'єкта воно перетворюється на головну дійову особу, на суб'єкт, і вже живе своїми потоками спогадів. У нього свої спогади про місця, часи та людей. Іноді вони перетинаються зі спогадами автора, часом віддаляються і наближаються знову. Потоки з'єднуються і входять у складний і глибокий діалог один з одним, і вже немає автора, що розглядає об'єкт, а є рівноправний діалог двох авторів.

Та, наперекір тому, що час змінився, і люди пішли, що начебто і «без видність і порожнеча» - але все виявляється живим, і всі живі, і не закінчується бесіда. І з глибин виникають нові та нові питання, а попереду – нескінченність для нашої мовчазної вдумливості.

Баграт Аразян,

куратор Центру сучасного мистецтва Пивка (Словенія)

2020